Локомобіль, або парова машина – паросилова установка, компактний пересувний паровий двигун для сільськогосподарських потреб та для вироблення електроенергії в польових умовах.

    Перша парова машина з’явилася близько 1839 року в Англії. Достеменно відомо, що такі машини з 80-х років ХІХ століття працювали на токах диканського маєтку Кочубеїв. Цей локомобіль виготовлений в 1930-х роках на Херсонському заводі сільгосптехніки. Виробництво парових машин тривало до 1960-х років, а потім припинилось у зв’язку з втратою ефективності техніки, а також великими затратами металу під час виготовлення машини.

    Існувало 2 види локомобілів:

• Стаціонарні локомобілі, призначені для невеликих промислових підприємств які, зазвичай, слугували приводом генераторів електричного струму.

• Пересувні локомобілі мали котел паровозного типу із потужністю двигуна 8,5-55 кВт (38 кінських сил). Вони працювали від насиченої, або перегрітої пари під тиском 1-1,2 Мн/м 2 (10-12кгс/см 2 ) із вихлопом в атмосферу. Основна галузь застосування – сільське господарство.

    Головним досягненням локомобіля був компактний паровий двигун зовнішнього згорання, який перетворював енергію пари в механічну роботу. Таким чином локомобіль приводив у дію нерухому сільськогосподарську техніку – молотарки, віялки, вітряки, а також насоси, електрогенератори. Деякі конструкції мали власний хід, інші були буксирними. Наша конструкція буксирна. Для переміщення такого локомобіля використовували 15 пар волів. Паливом для локомобілів слугували тирса, тріски, лушпиння, дрова, торф, солома, або вугілля чи мазут.

    Наша парова машина працювала на току місцевого колгоспу в 1930-1940-х роках. Працювала цілодобово, в топці палили солому, парою приводився в рух величезний маховик, з’єднаний ремінною передачею з молотаркою чи віялкою. Використовувався локомобіль і як привід для електрогенератора та ін. Напередодні Другої світової війни в колгоспах Диканського району працювало близько 300 таких машин. У післявоєнний період цей паровик працював у місцевій заготконторі, виробляючи пару, якою обробляли дерев’яні діжки для соління овочів. Був врятований місцевими краєзнавцями від здачі на брухт, відреставрований і встановлений на постаменті з чотирьох бетонних опор (1,2 х 0,2м). Довжина локомобіля 3,75м, ширина 1,5м, висота 4,0м. Відкриття пам’ятника відбулося 25 травня 1996р.

    Джерела та література: Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область. Диканський район/ [упоряди., наук. ред.. В.О.Мокляк]; автори статей: В.А.Андрієць, В.М.Бака, Т.А.Бобровський та ін. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. – 360 с., іл..; відкриті інтернет-джерела.